останній засіб

1. n

1) переміщення; перестановка; перенесення

2) зміна, переміна

3) переїзд

4) зміна; зрушення

5) пересування

6) нечесний прийом; виверт, хитрощі

7) засіб, спосіб

8) спритність

9) робоча зміна

10) робочий день; зміна

11) жіноча сорочка

12) зміна білизни

13) невідрізна сукня

14) тех. перемикання (швидкості тощо)

15) тех. переведення (паса)

16) ел. зрушення фаз

17) зрушення, зсув (ґрунту)

18) пересування (пісків)

2. v

1) переміщати; пересувати; перекладати

2) переміщатися, пересуватися

3) переїжджати

4) міняти, змінювати

5) мінятися, змінюватися

6) перекладати (відповідальність тощо)

7) забирати геть

8) усувати з шляху (когось)

9) ліквідувати, убити

10) військ., розм. вибивати з позиції (противника)

11) вивертатися, викручуватися; ухитрятися, вдаватися до хитрощів

12) уникати (чогось), ухилятися (від чогось)

13) міняти, підміняти

14) переодягати

15):

to shift oneself — переодягтися

16) розм. скинути (вершника)

17) тех. перемикати

18) розм. їсти, уминати

* * *

1) переміщення, перестановка, перенесення; переміна; зміна

2) зміна; зрушення; лiнгв. зсув, пересування, перебій

3) виверт, хитрощі, нечесний прийом; засіб, спосіб; виверткість; спритність, винахідливість

4) зміна ( група робітників); зміна, робочий день

5) невідрізна сукня ( частіше без пояса); арх. жіноча сорочка

6) мyз. зміна позиції ( при грі на струнних інструментах)

7) тex. перемикання ( швидкості); перевід ( ременя)

8) eл. зсув фаз

9) гeoл. косий зсув

10) cпeц. зсув ( ґрунту); пересування ( пісків)

11) вiйcьк. перенесення ( вогню)

1) переміщати; пересувати; перекладати; переносити; переміщатися; пересуватися; переїжджати

2) міняти, змінювати; мінятися, змінюватися

3) перекладати ( відповідальність)

4) забирати, прибирати ( геть); забрати ( кого-небудь) з дороги; eвф. прибрати, ліквідувати, вбити; вiйcьк. вибивати з позиції ( супротивника)

5) вдаватися до вивертів; викручуватися; ухитрятися; обходитися, перебиватися

6) міняти, переодягати

7) скинути ( вершника)

8) їсти

9) тex. перемикати; мop. перекладати

10) перемінити регістр ( друкарської машинки)

1. стримування шляхом залякування

2. засіб залякування

- active deterrence активна стратегія залякування

- adequate deterrence адекватне залякування

- conventional deterrence звичайні засоби залякування

- counter deterrence контрзасіб залякування

- credible nuclear deterrence надійні засоби ядерного залякування

- deterrence capability потенціал засобів залякування

- deterrence credibility ступінь ефективності засобів, що стримують противника від нападу

- deterrence level рівень стримування

- extended deterrence посилені засоби залякування

- finite deterrence останній засіб залякування

- graduated deterrence диференційований удар у відповідь

- maximum deterrence максимальне стримування шляхом залякування

- military deterrence військове залякування

- minimum deterrence мінімальне стримування шляхом залякування

- mutual deterrence взаємне стримування; стратегія взаємного залякування

- nuclear deterrence ядерне стримування; ядерне залякування

- sensible deterrence розумне/ розсудливе залякування

- deterrence of/ against aggression стримування агресії

- deterrence of nuclear war стримування ядерної війни

- deterrence through surveillance стримування за допомогою спостереження/ контролю

- policy of deterrence політика залякування

- security arrangements of deterrence прийняття заходів безпеки шляхом стримування/ залякування

- to enhance deterrence підвищити ефективність засобів стримування

- to maintain nuclear deterrence проводити політику ядерного залякування

I n

1. зверення (по допомогу тощо)

2. рятівний засіб

- in the last resort в крайньому випадку; як останній засіб

II v звертатись, вдаватись до чогось

- to resort to compulsion вдаватися до примусу

- to resort to force вдаватися до сили

1) козир, козирна карта

2) перен. вірна (надійна) справа

1) (чрезмерность) надмірність (-ности), надмір (-ру), крайність (-ности). [Не спокушається душа його нічим, і в крайність не впада він розумом твердим (Самійл.)], Бросаться, из одной -сти в другую - кидатися з однієї крайности до другої, з одного краю до другого. [З одного краю кидались ентузіясти правди до другого (Куліш)]. Вдаваться в -сти - перебирати міру, переходити (через) міру. -сти сходятся - крайності збігаються. У него во всём -сти - в нього все над міру;

2) (необходимость, настоятельность) конечність, скрута, скрут (-ту), пильність, пильна (пекуча) потреба, крайність, притуга. [До скруту як прийшлося, а він тоді: батечку, голубчику, не буду вже (Канівщ.). Крайність вимагала (Куліш)]. -сть довела его до этого поступка - він з конечности вдався до цього вчинку. Быть в -сти - бути в скруті. До -сти - см. Крайне;

3) нестатки, (крайнє) убозство, убожество, злидні; см. Нужда, Бедность. Жить в -сти - жити в убожестві, в злиднях;

4) защищаться до последней -сти - оборонятися аж до самого краю, до останньої спромоги. Решиться на последнюю -сть - зважитися на останній засіб (крок).

* * *

1) кра́йність, -ності

2) ( тяжёлое положение) скру́та; скрут, -у; (нужда, бедность, нищета) зли́дні, -нів

n перен. козирна карта, виграшне становище

- to play one's trump-card

a) викладати козир

b) пустити в хід надійний/ останній засіб

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ - філософська дисципліна, що вивчає культуру у всій багатоманітності її історичних форм та багатогранності структурних специфікацій. Ф.к. необхідно відрізняти від філософії історії, оскільки цикли розвитку культури не збігаються з етапами історичної еволюції, а також від соціології культури, яка вивчає культуру в процесі її емпіричного функціювання в соціумі З. самого початку поняття культури (або аналогічне йому) в стародавній європейській та східній філософській думці означало цілеспрямований вплив людини на природу, виховання людини, слідування певним морально-духовним принципам. Лнтичні софісти та кініки виступили з ідеями критики культури, повернення людини до природи. Китайський даосизм також пропонував відійти від однобічного людського "дао" і повернутися до всеосяжного вищого "дао" Всесвіту. В християнстві, починаючи з раннього, критерієм ставлення до культури стає не природа, а Бог. З друг, пол. XVIII ст. починається новий етап у розвитку філософії культури. Під культурою починають розуміти всю сукупність досягнень у науках та мистецтвах, а в Ф.к. розгортається широке коло досліджень, які потім розгалужуються на філософію мови, філософію міфу, філософію релігії, філософію права тощо. Руссо критикував культуру й цивілізацію за штучне посилення нерівності порівняно з природним станом нерівності у первісному суспільстві. Гердер розглядає культуру в контексті історичного розвитку людства як прояв здібностей людського розуму. Ніцше виходить із твердження про природну антикультурність людини, а культуру розглядає як засіб поневолення й боротьби за владу Ш. пенглер звертається до порівняльного аналізу головних історичних культур, вважаючи кожну з них замкненим організмом із властивим їй життєвим циклом. Тойнбі, продовжуючи розвивати ідею локальних цивілізацій, намагається об'єднати їх єдиним знаменником на кшталт "Граду Божого" Августина. В останній трет. XIX - перш. пол. XX ст. антропологи та етнографи (Тайлор, Боас, Крьобер, Малиновський) досліджували примітивні суспільства з точки зору функціювання їх культурних інститутів, а культура починає розглядатись як цілісність, що ієрархічно впорядковує елементи та системи. Представники культурної антропології почали розглядати культуру як інваріантну стабільну структуру, що є способом збереження, акумуляції й передачі соціального спадку. Фройд розглядає культуру як засіб соціального пригнічення і разом з тим як форму можливої сублімації. Неофройдизм вбачає в культурі знакову систему закріплення психічних переживань К. ассирер та Юнг вивчали символічні властивості культури, зокрема, останній вважав, що певні символи можуть активізувати архетипи колективного позасвідомого. В філософських концепціях постіндустріального суспільства (Велл та ін.) культура виступає важливим засобом гармонізації стосунків як всередині соціуму, так і між людиною і природою.

1. n

1) коробка; ящик; скриня, сундук

2) вміст коробки (ящика, сундука тощо)

3) карнавка (для збирання грошей)

4) різдвяний подарунок (у коробці)

5) козли

6) розм. труна

7) театр. ложа

8) стійло

9) відокремлена перегородкою частина харчевні

10) невеликий будиночок (мисливський тощо)

11) будка (сторожа тощо)

12) тех. букса, втулка; муфта

13) картер

14) вугільна вагонетка

15) тех. опока

16) купе, бокс

17) удар (кулаком)

18) бот. самшит

19) велика устриця

2. v

1) класти в коробку (в ящик)

2) ставити в стійло (коня тощо)

3) підсочувати дерево

4) військ. оточувати (вогнем)

5) подавати в суд (документи)

6) спорт. затиснути (бігуна)

7) спорт. боксувати; бити кулаком

* * *

1) коробка; ящик; скриня; вміст коробки, ящика, скрині; кухлі ( для збирання грошей)

2) театр. ложа; ті, хто сидять в ложі (особл. дами)

3) рідко тюремна камера; лава присяжних ( засідателів) (у залі судового засідання; тж. jury box); місце для дачі показань свідків (у залі судового засідання; тж. witness box); prisoner's box лава підсудних

4) ящик під сидінням кучерів; козла

5) cл. труна

6) відділена перегородкою частина таверни, харчевні; стійло

7) невеликий будиночок ( мисливський); будка (вартового, сторожа); телефонна будка

8) різдвяний подарунок ( у коробці); ( Christmas box)

9) тex. букса; втулка; вкладиш ( підшипника); муфта; картер; кожух

10) руднична вугільна вагонетка

11) ( the box) "ящик", телевізор

12) aмep. рояль; піаніно; ( будь-який) струнний інструмент; грамофон

13) абонементна поштова скринька

14) велика скриня, що розкривається як шафа

15) пoлiгp. врізання ( у газеті- для останніх повідомлень)

1) класти, поміщати в коробку, у ящик (тж. box up, box in); ставити в стійло ( коня)

2) підсочувати дерево

3) облямовувати рамкою; вiйcьк. оточувати (вогнем; тж. box In)

4) подавати ( документи) до суду

5) cпopт. взяти бігуна в "коробочку"; затиснути ( бігуна)

1) cпopт. боксувати

2) ударити ( рукою або кулаком)

3) box! команда погинати двобій

1) коробка; ящик; скриня; вміст коробки, ящика, скрині; кухлі ( для збирання грошей)

2) театр. ложа; ті, хто сидять в ложі (особл. дами)

3) рідко тюремна камера; лава присяжних ( засідателів) (у залі судового засідання; тж. jury box); місце для дачі показань свідків (у залі судового засідання; тж. witness box); prisoner's box лава підсудних

4) ящик під сидінням кучерів; козла

5) cл. труна

6) відділена перегородкою частина таверни, харчевні; стійло

7) невеликий будиночок ( мисливський); будка (вартового, сторожа); телефонна будка

8) різдвяний подарунок ( у коробці); ( Christmas box)

9) тex. букса; втулка; вкладиш ( підшипника); муфта; картер; кожух

10) руднична вугільна вагонетка

11) ( the box) "ящик", телевізор

12) aмep. рояль; піаніно; ( будь-який) струнний інструмент; грамофон

13) абонементна поштова скринька

14) велика скриня, що розкривається як шафа

15) пoлiгp. врізання ( у газеті- для останніх повідомлень)

1) класти, поміщати в коробку, у ящик (тж. box up, box in); ставити в стійло ( коня)

2) підсочувати дерево

3) облямовувати рамкою; вiйcьк. оточувати (вогнем; тж. box In)

4) подавати ( документи) до суду

5) cпopт. взяти бігуна в "коробочку"; затиснути ( бігуна)

1) cпopт. боксувати

2) ударити ( рукою або кулаком)

3) box! команда погинати двобій

АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - об'єднання, від associo - з'єдную) - форма об'єднання людей для співпраці заради досягнення певної спільної мети. Цілі різних А. за змістом і спрямованістю відзначаються великим розмаїттям і можуть стосуватися як загальних проблем економічного, політичного, культурного характеру, так і досить вузьких, конкретних зацікавлень незначної кількості осіб. Визначальною ознакою А., як форми соціального об'єднання, є її добровільність Б. удь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві чільні ознаки А. - активну позицію її членів у досягненні об'єднувальної мети цієї А. та реальну можливість продуктивного поєднання у належних до даної А. людей певних "інтелектуальних схем", або ідей, з індивідуальними вольовими зусиллями кожної окремішної особи. А., як соціальне явище та його філософське осмислення, додають певною мірою до перспективи практичного і теоретичного подолання альтернативи комунітаризму (наголошується момент колективного, спільного стосовно індивідуального) та антикомунітаризму (вважається пріоритетним щодо спільного індивідуальне, осібне). На рівні А. ця альтернатива значно послаблюється через сприйнятливість індивідуальної волі до розумно вибудованих ідей-цілей та, зворотним чином, завдяки здатності останніх до еволютивних змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою їх викладу) з огляду на індивідуальні очікування та зусилля конкретних членів А. Взаємодоповняльність чинників волі та розуму створює умови для того, щоб окремішні індивіди спрямовували свої зусилля на досягнення спільних цілей. У загальнофілософському аспекті А., як соціально-організаційна одиниця, є своєрідним пунктом узгодження суперечності між єдністю та різноманітністю, втіленням у соціальних стосунках динамічно-конструктивної сторони плюралізму, орієнтованого на створення осередків єднання людей на підставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітнення сфер локального вибору та діяльності відбувається згуртування, а не роз'єднання людей. З точки зору соціальної та політичної філософії, інститут А. є однією з характерних прикмет демократичного суспільства. Він слугує важливим соціальним механізмом врівноваження, з одного боку, тенденції адміністративноуправлінської централізації та, з другого боку - відцентрових сил, закладених у цілях та діяльності, які базуються на приватній ініціативі. На важливість вирішення цього питання у контексті науки управління вказували у XIX ст. фундатори соціальних та політико-філософських досліджень ролі А. у суспільстві Дж. Ст М. ілль та Токвіль. Висловлені ними ідеі є актуальними для умов будь-якого демократичного суспільства, особливо в період його становлення, зокрема для сучасного укр. суспільства. Мілль відзначав, що "вільні асоціації" облаштовують "практичний бік політичного виховання вільного народу", вводять окремішного індивіда у царину близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаманний ліберальній демократії. Токвіль також наголошував, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучасної України конструктивний потенціал має ідея взаємовпливу між громадськими та політичними А. Громадські об'єднання створюють ґрунт для політичних А., останні ж сприяють розвиткові і вдосконаленню перших. Згідно з Токвілем, участь у політичних об'єднаннях слід розглядати як безкоштовну школу, де кожний громадянин спроможний вивчити "загальну теорію створення асоціацій". В історії теорій націоналізму до проблеми А. звертався Мацціні. Він розглядав А. як засіб прогресу, обопільно колективного й індивідуального, бо світ, на його думку, перебуває у пошуках не стільки матеріальної солідарності, як моральної єдності, що може базуватися "лише на асоціації рівних і вільних людей та націй".

ПРАКТИКА ( від грецьк. πρακτικά - справа, діяльність, учинок) - поняття, що характеризує особливий різновияв активності людського світовідношення, філософське витлумачення котрого тяжіє або до універсалізму (коли П. поєднує учинково-моральнісні, пізнавальні та етичні характеристики), або до локалізації чуттєво-матеріального (що спричиняє занижену оцінку П.). Спробу поєднати окреслені характеристики П. здійснив марксизм, де чуттєво-предметна, цілепокладальна діяльність суспільної людини з освоєння й перетворення природних та соціальних сил постає як предметна основа формування людини, онтологічний стимул розвитку її творчо-духовних здатностей, у т.ч. й пізнання. Самовідособлення людини серед сущого у процесі антропосоціогенезу обертається згодом тяжінням до експансії у довколишню дійсність, котра сприймається переважно як об'єкт людських зазіхань Д. аному типові світовідношення притаманний антропоцентризм, який супроводжується гіперактивізмом і титанізмом, прагненням до щобільшого панування над Землею (зокрема, завдячуючи прогресуючій технізації). Через надмірне протиставлення суб'єкта об'єктові П. є найбільш концентрованим втіленням здатності суспільної людини до виокремлення з природи, граничним виявом якого стали "сутнісна безпритульність новоєвропейської людини" (Гайдеггер) та глобально-екологічні проблеми сучасності С. пробами осягнути цю суперечливість П. просякнуто багато різновидів посткласичної західної філософії (уявлення про практичну зумовленість інтелекту Вергсона та прагматистів; про "інерціальні" властивості П. - Сартра та представників Франкфуртської школи; про кризу новоєвропейського гуманізму - Ніцше, Гайдеггера, Фуко та ін.; про самовичерпаність антропоцентризму - Гьосле, Ионаса тощо). Ще німецькою класичною філософією зафіксовано таку фундаментальну рису П., як здатність поєднувати всезагальність та безпосередність світовідношення. Вона визначає форму, притаманну практичній життєдіяльності людини. Але людинокреативний потенціал її залежить од змістовного наповнення - від взаємодії різних складових предметного змісту П. Цей зміст не є тотожним ні матеріально-речовинним компонентам трудової діяльності, ні уречевленим виявам суспільних відносин Н. езвідний він також і до матеріально-перетворювальних властивостей світовідношення. У найзагальнішому виявленні він концентрує смислову націленість останнього. Під "знаряддєвістю", у руслі котрої світ постає перед суб'єктом життєдіяльності лише як засіб, розуміється одвічна комунікативність предметного змісту Π. - здатність універсалізувати будь-який знаряддєвий вплив на довколишню дійсність, доводячи його до рівня всезагального способу предметно-матеріального освоєння людиною світу. Отже, комунікативність є тим шаром предметного змісту П., котрий уможливлює тип раціональності людського ставлення до світу, коли останній стає не тільки об'єктом маніпуляцій з боку діючого суб'єкта, а й самоцінністю, що має бути не лише перетворена відповідно до устремлінь суб'єкта світовідношення, а й освоєна людиною. Таким ідеалом новоєвропейського гуманізму наснажені найбільш масштабні філософські уявлення про П., предметний зміст якої сягає сфери свідомості, самосвідомості, а отже, духовного забезпечення практичної життєдіяльності людини. Розузгодженість між перетворенням та освоєнням світу - чи не найфундаментальніша колізія П. Концентрований вияв її - гіперактивістська зорієнтованість світовідношення, деградація останнього до "знаряддювання", коли нехтують самоцінністю різновидів буття, що потрапили в орбіту людських зазіхань. Із поступом техногенізації світовідношення "знаряддювання" підминає під себе і матеріально-предметну діяльність, і міжлюдські взаємини, і пізнавальну активність, спрямовуючи її на убезпечення всевладдя людини. Остання, зрештою, і сама стає знаряддям власного панування, "засобом для втілення власних проектів" (Гайдеггер) В. ідчуттям того, що не інструментальність (маніпулятивність), а комунікативність є осердям предметного змісту справді людського ставлення до світу, наснажений інтенсивний розвиток західноєвропейської філософської думки 60 - 70-х рр. Погляд на комунікативність як на останнє підґрунтя і свідомості, і пізнання, і суспільного буття, і екзистенції пов'язаний із протиставленням двох визначальних типів раціональності: "інструментальної" та "комунікативної" - діалогічної, націленої на тотальне взаєморозуміння, убезпечуване досвідом особистої причетності суб'єкта світовідношення до унікальних форм життя (Вебер, Апель, Габермас, Бубер, Больнов).

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632, Амстердам - 1677) - нідерл. філософ-пантеїст. Походив із родини купця, продовжив справу батька після його смерті В. наслідок розходження з релігією С. було вигнано з євр. общини Амстердама по звинуваченню в атеїзмі, після чого він жив у с. Регенсбург (поблизу Гааги), в яку переселився біля 1670 р., а на життя заробляв шліфуванням лінз. Його вчення - критична переробка філософії Декарта і розбудова нової системи поглядів. У Декарта фізика і метафізика відокремлені - перша має матеріалістичний характер, друга - ідеалістичний. С. об'єднує їх через об'єднання природи і Бога, внаслідок чого останній - носій не лише мислення, а й тілесності, а всі предмети природи, хоча і різною мірою, живі, одушевлені. Головне поняття, що поєднує Бога і природу, - субстанція. Бог, або субстанція, що складається з безлічі атрибутів (невід'ємних властивостей), з яких кожний виражає вічну і безконечну сутність, існує необхідно - це вихідна теза С. З цих атрибутів ми знаємо два - протяжність і мислення. Висунення саме їх пояснюється розвитком механіки і математики, зростанням ролі наукового пізнання на той час. Бог і природа єдині, але не тотожні: Бог - це іманентна, внутрішня, а не трансцендентна причина всіх речей. Все знаходиться в Богові і в ньому рухається. Природа - це "всі речі", або "все", а субстанція - єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога - одночасно і атрибути природи. Вони були виділені ще Декартом як властивості двох незалежних субстанцій - тілесної і мислячої. Згідно зі С., існує тільки одна субстанція, бо він, на відміну від Декарта, дуаліста, - моніст. У дійсності не існує нічого випадкового, а лише єдине і необхідне, які складають дві головні риси субстанції. Вони ж є підставами для систематичного впорядкування знання, бо дозволяють дедуктивним шляхом вивести всю систему світу. Такий шлях наявний в математиці, і С. переносить "геометричний метод" в філософію, яким викладає головні свої твори Ц. им пояснюється та обставина, що С. свідомо розробив величну систему задовго до "героїчної епохи філософії в Німеччині" (Маркс), коли мислителі почали будувати подібні системи. Метою С. було - осягнути загальний природний порядок, частину котрого становить людина. Стисло його закони викладені в "Короткому трактаті про Бога, людину та її щастя" (1658 - 1660), розгорнуто - в п'яти розділах головного твору "Етика" (1677), самі назви яких являють її зміст: про Бога; про природу і походження душі; про походження і природу афектів (пристрастей); про людське рабство, або про силу афектів; про могутність розуму, або про людську свободу. В цілому це - метафізика, антропологія і теорія пізнання, остання як засіб для досягнення щастя людини. Звільнення від афектів передбачає свободу думки і слова, а також сприятливий для цього суспільний лад. їм суперечили офіційна релігія і соціально-політичні відносини, які вона обслуговувала. Вони обидві виключали або обмежували свободу мислення. Звідси критика Біблії і тяжіння С. до республіканського суспільного ладу. Релігію, засновану на канонічному тлумаченні "Святого Письма", він називав марновірством і наголошував: між релігією і марновірством існує та головна відмінність, що перша своєю підставою має мудрість, а друге - неосвіченість (невігластво). Тому вчення С. філософсько-релігійне. Бейль визначав його як систему атеїзму; вона і є такою, порівняно з ортодоксальною релігією, але не сама по собі. С. доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуальної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо. Багатогранністю системи С. пояснюється її вплив на подальшу історію думки, особливо на нім. мислителів від Лессинга до Фоєрбаха. Перший навіть вважав, що немає ніякої філософії поза філософією С., а останній називав його Моїсеєм новітніх свободних мислителів. Вплив ішов саме через ідеї про єдність усього існуючого. С. так і сприймали: "все - єдине" (Лессинг); "Бог і матерія єдині", "Бог це - все у всьому" (Едельман); "все, що є, єдине, і більше нічого немає" (Ліхтенберг); єдині мислення, відчуття і матерія (Гердер); Гете знайшов у С. самого себе і водночас найкращу опору для себе. Показовою стала "суперечка про пантеїзм" С. наприкін. XVIII ст. в Німеччині, в якій взяли участь і виявили себе прибічниками або супротивниками культурні діячі різних напрямів. Од того часу і до сьогодення ця суперечка не згасає вже не тільки в Німеччині. Складна структура вчення С. робить її привабливою для багатьох течій думки - релігійних і атеїстичних, матеріалістичних та ідеалістичних. Всі вони прагнуть використати його у своїх інтересах.

[br]

Осн. тв.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).

ВІЙНА - складне соціально-політичне явище, стан суспільства, в якому основним видом діяльності є організована збройна боротьба між державами, класами або націями (народами). У міжнародно-правовому аспекті В. - це легітимне здійснення державою збройного насильства відносно іншого суб'єкта права, яке змінює статус їхніх відносин (термін дії міжнародних угод тощо). Стан В. у суспільстві визначається наявністю організованої збройної боротьби в тій чи іншій специфічній формі, яка змінює основні форми його буття. Так, В. передує офіційне повідомлення про початок воєнних дій, припинення дії угод мирного часу, проведення мобілізації. Руйнівний характер В. простежується впродовж останніх сотень років при обчисленні людських втрат. У XVII ст. загинуло у війнах 3 млн. осіб, тоді як у XVIII ст. ця цифра складала 5,2 млн., а в XIX ст. - 5,5 млн. У XX ст. В. включила в об'єкт руйнування не тільки воєнні формування, а й цивільне населення, природне середовище. В роки Другої світової В. тільки цивільних загинуло 2 млн. осіб І. сторико-філософська традиція аналізу В. починається з фрагментів Геракліта, згідно з якими "В. - батько всього і всього цар". Демокрит одним із перших серед античних мислителів почав розрізняти внутрішні та зовнішні В., а Платон розкрив економічні причини В. і намагався в "Законах" визначити правила ведення В. Позитивне ставлення до В. в Античні часи змінилося в епоху Середньовіччя й Нового часу на моральне засудження її наслідків та мрії щодо "вічного миру". Еразм Роттердамський, Спіноза визначали В. не тільки як засіб політичної боротьби, а й як стихійне лихо. В. раніше за мир досягла розвинених форм, тому раніше знайшла своїх теоретиків Н. ім. "філософ В." Клаузевіц дослідив зв'язки В. з політикою, визначаючи першу як "продовження політики іншими, насильницькими засобами", а останню - як "розум уособленої держави". Він доводив утопічність мрій про "вічний мир" Н. адмірна політизація в тлумаченні В. марксистськими теоретиками XIX - XX ст. заважала усвідомленню визначення В. як такого напруження збройної боротьби між конфліктуючими сторонами, межі якого визначає розумна політика. Традицію розгляду В. у двосторонніх зв'язках з політикою підтримали нім. теоретики (Мольтке, Шліффен), рос. вчені XIX ст. (Леєр, Міхневич), укр. воєнні теоретики XX ст. (Байков, Колодзінський, Петлюра) та ін. В. як засіб вирішення конфліктів між соціальними суб'єктами досягла свого апогея в кін. XIX - пер. пол. XX ст. За сучасних умов можливої ядерної катастрофи вона не може вважатися актом адекватної поведінки в конфліктній ситуації, інструментом розумної політики, тому політико-етичний поділ на справедливі та несправедливі В. втрачає сенс. Мир як політична альтернатива В. завжди включає можливість вибору шляхів мирного розв'язання соціальних конфліктів. Своєрідним підсумком того, що було зроблено мислителями за тисячі років, є формула: В. наскрізь суперечлива. Вона дає здобич і прибуток, рабів та коштовності, але водночас доводить до нищення навіть переможців (Руссо); виявляє суперечливе прагнення народів жити в мирі, як і звичку вирішувати суспільні протиріччя за допомогою сили (Аристотель), породжує героїв і боягузів водночас (Еразм Роттердамський), "оздоровлює" дух народів і, разом з цим, викликає ниці пристрасті (Гегель, Кант). Сучасний світ не став пост'ядерним, а тому несе нові загрози миру - через поширення ядерних матеріалів, ядерний шантаж держав, які володіють ядерною технологією та ракетною зброєю. Ядерна В. не відкинута остаточно й навіть передбачається воєнними доктринами деяких країн.

1) зал засідань ради директорів ( фірми)

2) приміщення в маклерській конторі з телетайпом для прийому останніх біржових новин

1) cпeц. аварійна кнопка; кнопка аварійного сигналу; кнопка сигналу тривоги; рукоятка катапультування; кнопка вмикання системи підриву ракети ( при відхиленні від заданої траєкторії)

2) cл. "чарівна кнопка", останній, відчайдушний засіб